Село Кірове знаходиться на правому березі річки Кінська в місці впадання в неї річки Жеребець, вище за течією на відстані 6 км розташоване село Преображенка. нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Любимівка, на протилежному березі - село Юрківка, вище за течією річки Жеребець на відстані 4,5 км розташоване село Васинівка. Через село проходять автомобільна дорога Запоріжжя - Маріуполь та залізниця, станція Обща.
Назва
Існує легенда. Ще як жили тут козаки, а степи були татарськими, річка була повноводною і по ній ходили кораблі, плив корабель, на якому був татарський хан. Віз він із собою багато золота та срібла в Крим. Татари думали, що вибрали підходящий час, бо ханові донесли, що запоріжці пішли десь у похід. Та козаки їх надурили і влаштували засідку. Вночі напали на корабель, перебили татар, забрали золото, а хана не вловили, бо він кинувся з палуби на коні прямо в річку і потонув. А кінь, кажуть, не втопився, вибрався на берег і майнув у степ. Довго гуляв цей кінь, водив за собою цілі табуни коней. Через це і назвали річку і село Жеребець.
В історичному архіві збереглася інша легенда. За часів визвольної війни загін запорозьких козаків оточили вороги в плавнях річки Кінські води (зараз Кінська). Довго і стійко оборонялися козаки. Поїли всі припаси і навіть своїх коней. Залишився тільки один жеребець у їх отамана. Хороший був кінь, не раз рятував свого господаря в запеклих боях. Тому і не дав отаман його зарізати. І ось козаки змовилися вночі вбити жеребця, але один з козаків попередив отамана. - Ех! Ну, що ж, серед людей і смерть красна на виду! - вигукнув отаман, скочив на коня, а коли вони опинилися в річці, пострілом з пістоля вбив жеребця і потонув разом з ним.
З того часу прозвали козаки річку, що впадала в Кінські води навпроти місця події, а потім і саме своє поселення на березі цієї річки Жеребець. Ця історія відображена в гербі села.
Історія
Село було засновано у козацькі часи як зимівник козаків Кальміуської паланки Війська Запорозького низового. Зимівник існував в 1745—1765 роках на березі колись повноводної річки Жеребця, на місці, де нині розташоване село.
В 1770 році тут розпочато будівництво Кряжевої фортеці, що входила до складу Дніпровської лінії. Залишки п'яти редутів цієї фортеці збереглися до нашого часу. Поблизу фортеці засновано хутір Жеребець, де мешкали "воинские поселяне из разных полков от службы уволенные", тобто звільнені від військової служби солдати. На своїх початках село було військовим поселенням. Для житла, за державні кошти (бюджет), було збудовано 47 хат, на дві сім'ї кожна, тобто на 94 сім'ї або ж 718 мешканців, з них: чоловічої статі 423 особи, а жіночої - 295 осіб.
Відразу після заснування села розпочинається будівництво церкви, а з 1787 року вже відкривається церковний приход: будівництво церкви закінчилося лише у 1793 році й зроблено його за кошти та завдяки зусиллям своїх парафіян.
У 1788 році населення Жеребця зменшилося майже на 200 осіб, враховуючи сюди існуючих мешканців та нових поселенців, а у 15 верстах від Жеребця виникає ще одна нова слобода - Камишуваха, а далі, у результаті захватів вільних степів виникають дрібні кріпацькі слобідки - Терсянка, Білогір'я, Василівка, Буракова та інші. У 1898 році ці всі села відходять окремою парафією до нової церкви, що будувалася на той час в с. Преображенка під Оріховим. Того ж року на протилежному березі річки Кінська, на місці старого татарського селища, засновується нова велика слобода Юрківка, яка тривалий час носила назву "аул" та прилучається парафією до церкви Св. Миколая у Жеребці.
До 1805 року населення Жеребця збільшується надто повільно, але з настанням 1805 року, збільшується мало не у четверо. Того ж року до Жеребця спочатку було доселено 150 солдатів, звільнених з військової служби, а потім діслано ще "казенних поселян" 58 сімей, загальної чисельністю 612 осіб (339 чоловіків, 273 жінки) та ще "казенних поселян" з Полтавської та Чернігівської губерень, загальною чисельністю 915 осіб (500 чоловіків, 415 жінок), а у 1806 році в Жеребці мешкало 286 сімей, загальною чисельністю 2196 осіб. В селі засновуються перші крамниці, а першими крамарями були місцеві євреї. Першими єврейськими сім'ями, що оселилися в Жеребці були Аврам Іткін, Іосель та Камінський. До цього вони щонеділі приходили до Жеребця з Оріхова, приносили свій крам та торгували біля церкви на базарі. Після їх переселення, у Жеребці відкриваються крамниці й щось подібне до базару, з'являються перші ремісники - гончарі, ковалі тощо.
В той самий час, шляхом природнього приросту та періодичних доселень, населення Жеребця швидко збільшується і у 1848 році досягає позначки у 5021 особу. У 1845 році в семи верстах від центру села засновується слобідка Воронцова - "Любимівка".
У 1849 році в Жеребці лютувала епідемія холери, яка "забрала" із собою 1040 осіб, багато людей виїхало, а ось населення у той час зменшилося на 141 сім'ю, або ж на 1208 мешканців.
Після скасування кріпацтва між 1861 та 1864 роками до Жеребця знову доселено 1250 осіб (колишніх кріпаків), переважно вихідців з Полтавщини, й населення знову стає більшим за п'ять тисяч.
Зібравши таку кількість мешканців, Жеребець з 1868 року починає розселення своїх мешканців та залюднення своїх земель: вихідці з Жеребця у 1868-1869 роках засновують нові слободи - Ново-Іванівку, Копані, Ново-Троїцьку та інші, вже більш дрібніші хутори.
Школа існувала здавна, як напірприватна установа, офіційно до штату приєднана у 1848 році, тобто коли відбулося перше призначення священника Курковського "наставником Жеребецкого сельского училища". У 1875 році в Жеребці був заснований перший на Катеринославщині кооператив - Жеребецьке ощадно-позичкове товариство.
В середині ХІХ століття село стало волосним центром. На кінець ХІХ століття село Жеребець було одним з найбільших населених пунктів в Олександрівському повіті, в якому проживало більше 8000 жителів.
У 1910-1912 роках в селі відкрилася земська лікарня на 25 ліжок. Тоді ж вступила в дію і ветеринарна дільниця, в штаті якої були лікар-ветеринар та два фельдшери. У центрі с. Жеребець в 1912 році на кошти земства та сільської громади була збудована земська народна початкова школа. В 1913 році працювало 2 церковно-приходські і 6 земських шкіл.
В січні 1918 року в селі була встановлена радянська влада, а в кінці січня 1921 року селяни вибрали сільську і волосну ради.
Неврожай та голод 1931-1933 років тяжко позначилися на житті селян та розвитку села.
В 1938 році село було перейменоване на Єжове, а в 1939 році – на Кірове на честь державного діяча тих часів С.М.Кірова.
В жовтні 1941 року в село увірвалися німецько-фашистські загарбники. 981 житель села став на захист рідної землі. На каторжні роботи в Германію було вивезено більше 500 юнаків та дівчат. В ніч на 19 вересня 1943 року село було звільнене частинами 127-ї стрілкової дивізії 51-ї армії Південного фронту. Відступаючий ворог спалив 25 споруд: залізничну станцію, сироварний та цегляний заводи, лікарню, будинок культури, дві школи.
У 1949 році було досягнуто довоєнного рівня виробництва та відбудовано всі зруйновані будинки. В 1958 році був організований колгосп «Ленінським шляхом», який спеціалізувався на вирощуванні зернових та олійних культур, великої рогатої худоби, свиней та овець. Було побудовано 7 корівників, 5 свинарників, 4 пташники, 2 механічні майстерні, 2 токи, 3 кормоцехи, 3 магазина, 3 дитячих садка, заасфальтовано ряд вулиць села.
Сьогодення
На території Кіровської сільської ради розташовані такі об'єкти соціальної сфери: Кіровський будинок інвалідів, Кіровська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, Кіровська ЗОШ І-ІІ ступенів, Кіровська ЗОШ І-ІІІ ступенів, сільський будинок культури, дитячий дошкільний заклад "Чебурашка", сільська бібліотека, сільський спортивний зал, дільнича ветеринарна лікарня, два поштових відділення. Працює промислове підприємство ТОВ "Сінтез".
В землекористуванні знаходиться 4304 га ріллі. На землі працють такі підприємства:
ТОВ "Основа Агро", ТОВ "Агропромислова компанія", ТОВ "Агротех", ТОВ "Ніка", ТОВ "СГМП Агро", ФГ "Карпенко", ФГ "Міраж", ФГ "Ольвія", ФГ "Ріо Фуєго" та інші, 137 одноосібників.
Діють громадські та ветеранська організація, яку очолює Тітова Таїса Василівна.
На території ради функціонує станція "Обща" Придніпровської залізниці, Православна церква.
Працює 25 об'єктів торгівлі, із них: ресторан "Батьківська хата", 6 кафе-барів, решта магазини, павільйони, кіоски.
Територія Кіровської сільської ради газифікована.
Протяжність села Кірове близько 12 км. Проблему підвозу дітей сіл Кірове та Любимівки до школи вирішив шкільний автобус, який вручено школі в 2011 році обласною адміністрацією.
Сільську раду очолює сільський голова Свириденко Микола Олександрович, який працює перше скликання.
Секретар ради Скубіна Олена Василівна, працює п'яте скликання.
|
